Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська
|
|
|
|
Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська |
|
Дмитро Бондаренко, збірка оповідань "Дніпропетровськ і дніпропетровці"
Секретарка боса (сторінка 2) 6 Але, звісно, радість моя не могла тривати довго. Ледве я оговтався, як мене почали обсідати різні недобрі думки і передчуття. Так, ну тепер здається цілком очевидним є те, що ніякий комп’ютер Мілені не треба лагодити. Її цікавить зовсім інше, те саме, що і в історії з Владіком. А саме – заманити мене до свого кабінету, звабити і таємно зафільмувати наш сексуальний контакт. Але навіщо їй усе це? Вона що – німфоманка і хоче переспати з усією фірмою? Ні, на це не дуже схоже. Та й навіщо їй тоді відеокамера і чому навіть сам бос посвячений у всі ці справи? Вони що, потім ці відео продають в Інтернеті порносайтам? Хм, теж малоймовірно. Бо щоби зняти якісний продукт, треба все ж таки мати спеціальну студію і досвідченого оператора, а не займатися аматорством у робочому кабінеті. Мда, ну і діла. Ну і вляпався я, точно як Владік. Це що ж тепер теж доведеться тікати з цієї чортової фірми? Ні, звичайно, Мілена для мене завжди була дуже-дуже привабливою сексуально. І здибатись колись із подібною кралею було моєю майже заповітною мрією. Але ж, о Господи, чи багато знайдеться у світі чоловіків з нормальною психікою, які погодяться на секс навіть з такою красунею, як секретарка нашого боса, наперед знаючи, що їх при цьому будуть таємно знімати на відео та ще й абсолютно невідомо для яких цілей? А може вони потім розбирають людину як донора на органи? Точніше, на один орган. Роблять же пересадку серця, нирок і таке інше. І цей дітородний орган, мабуть, теж можуть пересаджувати від однієї людини іншій. А відверте відео, напевно, і потрібно їм, щоби переконатись у тому, що «донорський» орган справно працює у потрібний момент, і щоби потім не сталося проколу. Точно, і як же я раніше про це не подумав! Так воно, мабуть, і є! Ось де, приміром, подівся Владік? Ніхто не знає. Може, й справді перейшов на іншу роботу, а може, і не встиг, і вони його пересадили. Вірніше, від нього пересадили обманним шляхом. Недарма ж їх цікавлять саме молоді хлопці. Ті, у кого, як правило «апарат» працює безвідмовно. Воно мабуть, віагра – віагрою, але коли якомусь старезному пердуну - мільйонеру пересадити цей важливий орган від молодого хлопчика-жеребчика, у якого від однієї лише думки «про це» все за мить здіймається, то це уже зовсім інша справа. Адже ця операція, мабуть, не лише задоволення вертає, але й молоде здоров’я та довголіття. А раз так, то мільйонери точно готові викладати за пересадку будь-які шалені бабки. Відомо ж, якщо є попит, то й пропозиція знайдеться! Я мимоволі з острахом зиркнув вниз живота. Ні, мій золотий, не бійся, я тебе нікому не віддам. Я буду битися за тебе до останнього!
7 Наступного дня я вирішив на роботу не йти. Ну його все до біса, краще прикинуся хворим на якийсь час. Може, вони про мене й забудуть. Я подзвонив колегам і попросив їх передати босу, що кілька днів буду відсутній на роботі по здоров’ю. Але побути у спокої вдома мені не вдалось і пів години. «Дзвонить начальник!» загорлопанила моя мобілка і я важко зітхнув, передчуваючи недобре. -Слухай, тут таке діло – бос був несподівано дуже коректний у словах, але все ж явно безапеляційний, - треба тобі під’їхати подивитись один комп’ютер, е-е-е… моєї секретарки. Я розумію, ти зараз хворий і тобі не зовсім до того, але справа не терпить. І не хвилюйся, я зараз пошлю за тобою машину… е-е-е… вірніше я її уже послав, і потім вона ж відвезе тебе назад. Я не сказав, що згоден, але шеф, здавалося, навіть і не допускав жодної іншої відповіді, тож одразу поклав слухавку. Ошелешений, я стояв не знаючи що робити, як тут мені знову подзвонили по мобілці. Незнайомий номер. Я відповів: -Алло. -Доброго дня, я водій боса, він прислав мене за вами. Я уже біля під’їзду. Чекаю вас. Я від’єднався і відчув, як переляк застряг мені у горлі. От обложили, гади! Що ж тепер робити? Тікати? Вискочити через під’їзд на дах і потім у інший під’їзд? Ні фіга не вийде,
вихід на дах з дев’ятого поверху закритий на замок… О Господи! Я нашвидку вдягався, одночасно мов у лихоманці прикидаючи, як же можна врятуватися. Раптом пролунав настирливий дзвінок у двері. Я обережно визирнув у дверне вічко, і одразу всі мої сподівання на втечу було остаточно поховано. В дверях стояв шофер і водночас охоронець боса, кремезний каратист і колишній спецслужбовець, від якого годі було сподіватись втекти. -Шеф сказав, що ви хворий, і щоби я вас супроводив про всяк випадок прямо до машини… - мовив він, і мені нічого іншого не залишалося, як лише приречено зітхнути та прослідувати за ним.
8 Приїхали ми швидко. Всю дорогу до роботи я з усіх сил намагався придумати, що ж мені робити. Але будь-які хитросплетені комбінації виглядали нереальними і важко здійсненими, особливо зараз, коли мене фактично уже приперли до стінки. Отже лишалося тільки грати у відкриту. Щойно діставшись до кабінету секретарки боса, я одразу з порогу заявив їй, що все знаю. Знаю, що вона у змові з шефом, і що спеціально спокушає робітників, щоби потім цей контакт записати на плівку і… показати потенційним багатеньким клієнтам, яким потрібно донорство дітородних органів. Мілена слухала мене зосереджено і мовчки, але врешті-решт щиро і голосно розреготалася: -Ну ти і фантазер! Тобі б сценарії до фільмів жахів писати! Так, я визнаю, що дещо робила спеціально для боса і… знімала це на відео. Але твоя вигадка про донорство – це повна дурня! Ха-ха-ха! Вона знову розреготалася, а коли заспокоїлася, мовила: - Насправді все набагато простіше, ніж ти думаєш. Просто… просто це така гра, в яку наш бос грає зі своїми друзями, теж бізнесменами. Вони грають у більярд, але не на гроші, а на різні такі ідіотські забаганки. І от одного разу вони постановили, що хто програє, той мусить підкласти свою найулюбленішу і найкрасивішу секретарку під когось з рядових працівників. А на підтвердження, що це сталося, треба було зняти цю подію на відео. -Так от, проблема у тому, - Мілена закусила нижню губу, - що наш шеф у більярді – майже повний нуль, і шансів йому виграти було майже ніяких. Ну і от… сам розумієш… Мілена густо почервоніла, і я щиро здивувався, що така дівчина як вона, ще здатна на якийсь сором. -Але ти не думай, то всього один раз було з тим менеджером. Як його там звали… -Владіком, - підказав я. -Да, точно, Владіком. Ти ж розумієш, я хоч і улюблениця боса, але все ж людина підневільна. І якщо він мені наказав – мусила підкоритись і зробити. Але бачив би ти, як йому самому все це було важко, як він ревнував та страждав! Навіть спеціально ніби у відрядження виїхав, щоби не бути поруч, коли все це відбудеться. Але ж якраз у
цьому і полягає фішка для тих, хто все це вигадав. Що за програш на більярді треба не просто заплатити виконанням якоїсь забаганки, а щоби той хто програв, ще й морально помучився! Але, я ж кажу, це всього лише раз було. Бо босові дружки - люди заможні і дуже розбещені. Їм все дуже швидко набридає і кожного разу хочеться чогось новенького. Ну подивились вони це відео, поглузували з нашого шефа, що ось, дивись, як твою кралю мають, але ще раз повторювати все це вони не будуть, бо скучно. Тим більше коли майже стовідсотково відомо, що знову програє наш бос. І що, знову дивитись майже те саме відео? Ні, навряд чи це їм буде цікаво. Та й мені, правду тобі сказати, будь-який секс майже до лампочки. Мене він цікавить насамперед як засіб для здійснення кар’єри… -Стривай, - перебив я Мілену, - то ти хочеш сказати, що зараз погукала мене у кабінет не задля якихось афер, а тому що у тебе і справді якісь проблеми з комп’ютером? -Ну звичайно! – дівчина радісно кивнула головою. – Ось дивись, коли я входжу у Віндовз… Проблема у Мілениному комп’ютері і справді була досить серйозною, але, звісно, не для такого спеца, як я. Тож не минуло і пів години, як все було полагоджено і я з полегшеною душею попрямував до виходу. -О! Дякую! Дякую дуже! – радісно, але водночас якось стримано мовила Мілена мені услід. Можливо, колись іншим разом вона б мене навіть вдячно поцілувала у щічку, але цілком резонно вирішила, що зараз це не дуже доречно. У мене мовби камінь з душі упав. Не люблю, коли мені щось не ясно. А тепер все цілком зрозуміло ставало на свої місця, і все знаходило своє пояснення. Мабуть так само вдоволено почував себе знаменитий Шерлок Холмс, коли розплутував якусь чергову хитромудру кримінальну загадку. Так, я все зрозумів. І єдине, чого я і досі не можу втямити, так це те, чому наступного дня, коли я прийшов на роботу, і таки, каюсь, переглянув за звичкою особисту електрону пошту Мілени, то побачив там її коротенький лист, який вона ще вчора, одразу після нашої зустрічі, відіслала босу: «З сісадміном нічого не вийде. Треба шукати іншу кандидатуру.»
На початок оповідання (сторінка 1)
Ознайомитись з іншими оповіданнями з цієї книги...
|
|
|
|
