Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська

Дмитро Бондаренко, роман "Як стати президентом?" сторінка 6 11 - Що ж негативний результат – теж результат, - підсумувала жінка, коли я прийшов додому і доповів їй про свою останню зустріч із Хмуріком. – Добре, раз він по-доброму не хоче, доведеться зробити так, щоби у нього ніякого іншого вибору просто не лишилось. Треба дуже хорошо подумати, як діяти далі… - Слухай, - не втримався я, - а що на цьому моєму однокласнику-придурку світ клином зійшовся? Хіба не можна знайти якогось більш зговірливого кандидата? Он скільки я знаю хлопців, ще не жонатих… - Е, ні, - мовила Оля, паралельно щось собі зосереджено розмірковуючи, - ти мабуть не розумієш головного. Тут аби хто не підійде, якщо ми хочемо досягти успіху у цій справі, то треба діяти саме через твого Єгора. - Це ще чому? - Бачиш, він явно обраний. Ти думаєш, він просто так тоді в дитинстві всім розказував, що стане президентом? Він знав! Він ще тоді відчував свою долю. Дітям та старим даровано таку можливість передбачення, яку люди середнього віку втрачають за своєю щоденною суєтою. І Хмурік твій просто тимчасово збився з курсу. Але те, що він обраний, і що йому судилося велике майбутнє і велика місія він все одно знає, десь глибоко в серці. І можливо тепер просто навіть сам собі боїться в цьому признатися. Тож наше завдання - лише повернути його на той шлях, з якого він тимчасово зійшов. “О, Боже! – подумав я про себе, - ну чому навіть найрозумніші жінки іноді стають такими дурепами? “Обраний”, “місія”… Де моя законна половина нахваталась   подібних слівців? І чому взагалі дівчата такі падкі на подібні нісенітниці? Чому будь-якому релігійному шарлатану запросто вдається заволодіти серцями тисяч, а то й мільйонів жінок по всьому світу? І при цьому чим більше очевидної галіматьї і словесних дурниць буде городити новоявлений пророк тим з більшим ентузіазмом і запалом дівчата будуть виконувати його завіти. Так, жінки – це суцільна загадка і непередбачуваність. І мабуть правий був Хмурік, коли казав, що реальну владу над світом чоловік може дістати лише тоді, коли він заволодіє розумом, і звісно тілом, доньки когось із сильних світу цього… Все йде від жінки, і успіхи, і невдачі. Мої роздуми врешті перервала моя власна дружина: - Що ж, раз умовити твого Хмуріка не вдалось, то тепер доведеться зробити так, щоби він сам до нас прийшов і попросив про допомогу. Щоб попросив аби ми допомогли йому стати президентом… - Що?! – я ошелешено подивився на Олю, - що ти таке кажеш? Він навіть говорити про це більше не хоче, а ти мрієш, щоби він сам до нас прийшов і попросився! - Так, саме це я і кажу, - з торжеством у голосі мовила моя супутниця життя. – Сам прийде і попроситься. - Але як? Як ти це зробиш? Ти ж його зовсім не знаєш, ти не знаєш, який він впертий по натурі! - Ну, я тут дещо придумала, – хитрувато мовила жінка. – Ти мені трохи допоможеш з цим, а тоді сам побачиш – нікуди він від нас не дінеться. - Добре, - погодився я, знизавши плечима, - я тобі звісно чим можу допоможу, але не розумію, як ти плануєш… Я не договорив, бо жінка закрила мені рот палким поцілунком і в прямому сенсі просто завалила у ліжко. Я уже і забув коли вона востаннє була такою пристрасною.   12 У двадцятидев’ятилітньої Ані Самойленко був чоловік, який її дуже любив, і який до того ж досить непогано заробляв. Було двоє дітей, що дуже її радували. І все у її сім’ї було добре і впорядковано, бо ж і сама Аня завжди любила порядок, як колишня відмінниця і у школі, і в інституті. І як кожну людину, у якої в житті все прекрасно Аню частенько навідувала нудьга. Тоді дівчина заходила на сайт “однокласників” і спілкувалась із колишніми сусідами по парті. Але, як це дуже часто трапляється, тут товклися одні й ті самі не дуже цікаві їй люди, з якими дівчина уже встигла про все що можна було переговорити і обсудити, і які, врешті-решт, дуже швидко їй набридли. Натомість деякі старі знайомі, з якими їй і справді хотілось би поспілкуватись дуже рідко з’являлись на цьому сайті, або ж і взагалі, мабуть не думали на ньому реєструватись. А цікаво ж, що приміром поробляє зараз її колишній “конкурент” по навчанню Хмуров Єгор. Слово “конкурент” було тут трохи в іронічному сенсі – бо куди було тому, хоч і доволі симпатичному тугодуму Єгору, до неї, Ані, яка все схоплювала буквально на лету! Так, треба визнати, він теж дуже старався і був надзвичайно амбітним, але тягатися з кмітливою відмінницею йому було просто не по зубах від природи. В деяких предметах, особливо там, де треба було “тупо” зазубрювати, він таки іноді вів перед, але ж навіть у школі тільки на цьому далеко не виїдеш. Ані подобалось їхнє неоголошене суперництво, і особливо те, що вона майже завжди у ньому перемагала. Дівчиною вона була доволі видною, але у школі, навіть у старших класах її якось не дуже цікавили хлопці. І ледве не єдиним представником протилежної статі, про якого вона досить таки частенько думала був Хмуров Єгор. Їхнє змагання у навчанні звісно не могло лишатись непоміченим у класі. І тому само собою з часом обросло всякими масними жартами – про них з Хмуровим частенько   згадували як про “парочку”. І хоча насправді у їхніх стосунках про жодну лірику не йшлося, Ані було дуже сумно і якось одиноко, коли одного разу Єгор поламав ногу і півтори місяці не ходив до школи. Тоді вона так засумувала, що навіть почала гірше вчитися. Звісно, вони з Хмуровим ніколи не говорили про це, але їй здавалось, що і він також має до неї якісь схожі теплі почуття. Адже він чомусь так само як і вона іноді раптово і зовсім без причини червонів, коли вони випадково зустрічалися очима. А як же дівчині було приємно, коли через третіх осіб їй доповідали, як ревносно Єгор слідкує за її успіхами у навчанні! От з ким справді цікаво було б поспілкуватись через стільки років! Хоч би і через Інтернет, сайт однокласників. Де він зараз? Чим займається? До амбітної мрії Єгора стати президентом країни Аня завжди ставилась з поблажливою усмішкою – якими все ж таки хлопці бувають наївними! Але цілеспрямованість і амбітність хлопця їй дуже подобались. “Ну, як я розумію, президентом він явно не став, але з його впертою вдачею десь мабуть точно непогано влаштувався у житті”, - думала Аня, іноді згадуючи “конкурента”. Дівчина питала у їхніх інших спільних знайомих, але ніхто нічого про Єгора не знав. І вона уже була і взагалі якось втратила надію почути хоч щось про нього, як одного разу на тому ж таки “сайті однокласників” несподівано отримала повідомлення від щойно зареєстрованого “новачка”. Новачка звали Хмуров Єгор.   Читати далі (на сторінку 7)...   Де купити?...   Ознайомитись з іншими творами автора...