Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська

Дмитро Бондаренко, роман "Як стати президентом?" сторінка 5 9 -А чого, він хорошенький! – вигукнула Оля, роздивившись знімок. – Світлий такий погляд, приємний блондинчик… Я миттєво фиркнув: –Ти ж не бачила, який він зараз! Розкабанів, ходить як бомж. -Ну це діло поправиме. Його можна одягнути по-модному, повести підстригтись до хорошого майстра у салон. -А пузо? – уїдливо посміхнувся я. -Ну знаєш, зараз фармацевтика робить дива. Звичайно, воно мабуть не дуже корисне для здоров’я, але коли треба, то можна трохи й поковтати таблеток. І десять-двадцять кілограмів як рукою зніме! -В смислі – коли треба? Про що ти говориш? Я не розумію, – роздратовано мовив я. -А що тут не ясно? – з безмежною самовпевненістю заявила дружина. – Ми допоможемо твоєму Гмуріку стати президентом. -По-перше, не Гмуріку, а Хмуріку, а по-друге, що ти за дурниці верзеш? Яким ще президентом? -Ясно яким, президентом нашої країни. А він тебе за це зробить своїм міністром, а краще прем’єр-міністром. -Брєд якийсь! Знаєш, з такими ідеями можна і на дурочку попасти. Одна справа – просто поприкалуватись, а інша – реальне життя! -Я знаю, - незворушно мовила жінка. – Я знаю, що буде нелегко, але… Якщо віднайдено рецепт успіху, то треба бути просто останнім ідіотом, щоб ним не   скористатись. Тому завтра же ти поїдеш до цього свого Хмуріка і запропонуєш йому співпрацю з нами. Ні, поки краще про мене нічого йому не кажи. Хай це виглядатиме, ніби це ваша ідея двох. -Нікуди я не поїду! – заявив я майже шаленіючи. – Я що зовсім схожий на ідіота? Не поїду і не умовляй мене! Як хочеш, але в цій шизанутій авантюрі я не буду брати жодної участі! 10 Наступного дня я знову був вдома у свого колишнього однокласника. - О Боже, ти знову про президенство? - Хмурік стомлено поморщився. - Я ж тобі кажу, що уже пізно. Подивись на мене, куди мені дівчат кадрити? Мені уже зараз сил хватає лише до ліжка доповзти, бо стомлююсь страшенно. Знаєш, якби можна було, я б із задоволенням пішов у тридцять років на пенсію. Та й взагалі, жінки – це зовсім не по моїй лінії… Слухай, а може тобі самому спробувати? Пригадую, з дівчатами у тебе ніколи особливих проблем не було. Ти ще в старших класах школи міг запросто підійти і познайомитись із будь-якою. То виходить, що це саме у тебе від початку було куди більше шансів на президенство… - Ну, коли це було… - усміхнувся я та махнув рукою, - звісно, кажуть, що талант не проп’єш, але… Та і я уже одружений, у мене донька росте, і я зовсім не збираюся нікого іншого собі шукати. - От-от. Я і кажу, що уже пізно, – підхопив мою думку Єгор. – Ми з тобою просто проґавили свій час, і тому тепер до кінця своїх днів залишилось нам бути “лузерами”. Змирись… - А ні фіга! – скипів я. - Не збираюсь я ні з чим миритись. Все в наших руках! Просто   нам раніше не везло в житті, що ми брели по ньому як сліпі кошенята. Але зараз, коли формула успіху розгадана, треба бути останнім ідіотом, щоби принаймні не спробувати її на собі! Я так захопився, що лише згодом зрозумів, що майже слово в слово повторюю недавні слова своєї жінки. - Це ти про що? – хмикнув Хмурік, - я тебе не розумію. - А що тут не ясно? – мовив твердо я, - я тобі пропоную діяти разом. Я допоможу тобі стати президентом країни, а ти за це зробиш мене міністром транспорту… Ні, краще прем’єр-міністром! - Але ж для цього треба охмурити, - вигукнув схвильовано Хмурік, - я не знаю… як мінімум доньку якогось крутого олігарха! - Так! Саме доньку олігарха, не менше! – підтвердив я. - Ні, ну це брєд. Це повний брєд! Ти розумієш, що зараз верзеш? - мій колишній однокашник збентежено захитав головою. - Так, звичайно, це діло суперскладне, я згоден. Але коли ціль і методи її досягнення ясні і зрозумілі, то успіх - це лише справа часу і нашої наполегливості. Звичайно, щоби змогти запудрити голову донці якогось крутелика, треба для початку стати асом по обробці мізків звичайним дівкам. І звісно, що тут тобі без моєї помочі просто не обійтись. - Все! Стоп! Я більше не хочу навіть слухати про це! – категорично заявив хазяїн квартири. – Все, Женя, йди. Бо з такими ідеями нас обох швидше за все завезуть “на дурочку”. - Що ж, - я знизав плечима, - як хочеш. Секрет успіху я уже знаю. І тепер ніхто у світі не зможе завадити мені його спробувати. Не з тобою, так з кимсь іншим, більш перспективним в цьому сенсі, – я багатозначно подивився на величезне Хмурікове пузо. – У мене є декілька знайомих нежонатих хлопців, які з радістю погодяться стати президентами. Я круто повернувся і пішов прямо до дверей на вихід. О, Боже як я хотів, щоби Хмурік зараз окликнув мене і сказав, що він передумав! О, я просто молився про це! Бо… бо якщо цього не станеться, мені самому доведеться повертатися. Повертатися та вмовляти Єгора погодитися. І в крайньому випадку прийдеться розказати йому всю правду… А як же мені не хочеться цього робити! Бо тоді треба буде признатися, що зараз я - звичайний підкаблучник, і що моя жінка вчора вночі дуже суворо попередила мене, що якщо я не вмовлю його, Хмуріка, на співпрацю, то сьогодні додому можу просто не приходити. А я Олю, бачить Бог, дуже добре знаю. Якщо їй щось стукне у голову, то вона ніколи не заспокоїться, поки цього не отримає. І якого біса я тільки розказав їй про Хмуріка? О Господи, який я ідіот! Накликав на себе зайві проблеми. - Стривай! – раптом почув я за спиною голос Єгора і моє серце заколотилося у шаленій надії. - Ти забув свою барсетку, - мовив мій колишній однокласник так сухо і відсторонено, що я уже точно зрозумів - щоб я не робив і що йому не казав, мені ніколи його не вмовити.   Читати далі (на сторінку 6)...   Де купити?...   Ознайомитись з іншими творами автора...