Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська

Дмитро Бондаренко, роман "Як стати президентом?" сторінка 3  5 І я справді побачив. О Боже, як же він змінився! Перше, що кидалось у вічі - це страшенна недбалість у одязі, величезні залисини на місці колись доволі густої білявої шевелюри та просто до непристойності розкабаніла фігура, так що тепер давнішньому Хмуріку куди більше пасувало би прізвисько Хмуряка. Але, головне, очі – у них тепер зовсім не було помітно того вогника впевненості, упертості і зухвальства, який так дратував колись і мене, і інших хлопців. Потухлий, вицвілий погляд неживих сірих очей. -А, це ти, - байдуже привітався мій колишній однокласник, так ніби ми лише вчора з ним розсталися. Як ніби і не було тих багатьох років, коли ми не бачили один одного. Віднісши на кухню пакет із продуктами, Єгор важко хекаючи доплентався до свого ліжка і плюхнувся на нього ну точно як мішок з гівном. Іншого вислову і підібрати було важко – такий мерзенний і опущений вигляд він зараз мав: -Ну що прийшов? Що треба? -Та от давно не бачились… - стушувався я. -А! Не мели туфти! Триста років я тобі здався. – Хмурікова прямолінійність – це здавалося було зараз єдине, що залишилось від нього колишнього. – Що, прийшов дізнатися, коли я тебе нарешті зроблю міністром, хе-хе…? -Ну добре, міністром – не міністром, але просто хотілось подивитися, як воно… -А ніяк, - посміхнувся Хмурік, - фігня це все. Забудь. -Тобто ти хочеш сказати, що то у тебе такий прикол був, і ти навіть не пробував? – не здавався я. -Чому не пробував? Пробував. Ти ж знаєш, який я насправді одержимий був цією мрією. Як тільки не старався, і що тільки не робив! Майже через всі партії пройшов, від комуністів до націоналістів. В одній навіть до третього секретаря обласного   комітету дослужився! Потім через бізнес пробував – в одній фірмі прес-секретарем був, потім… А-а, та що там! – в серцях махнув рукою колишній однокласник. – Не те воно все було, не те… Там кар’єри реальної не зробиш. Е-ех, тоді у школі ви були праві, а не я. Все кругом уже схоплено і куплено… Хоча, - Хмурік на мить змінився в обличчі, - можливо якби я від самого початку діяв у зовсім іншому напрямку, то шанс би був, і непоганий шанс. -В смислі? – не зрозумів я. -Бачиш, - пояснив Єгор, - коли я мріяв стати президентом, то в першу чергу натаскував свій розум, займався вивченням політології, соціології, економіки… -Ну так, а що у цьому поганого? -Та поганого нічого, - погодився Хмурік, - але й толку ніякого. Бо насправді треба було діяти у зовсім іншому напрямку. -Не врубаюся. Це ти про що? -А ти просто придивись уважніше до наших президентів. Кравчук, Кучма, Ющенко – це ж звичайні сільські хлопці були. Та ще й з таких глухих сіл! Як же вони змогли піднятися до таких висот, щоби правити багатомільйонною країною? Що, були дуже розумними? Гарно вчились у школі? Вивчали політологію? Та ні фіга подібного! Вони просто вчасно зрозуміли, ЩО потрібно зробити для життєвого успіху.   6 -І що ж? – кліпнув я очима, нічого не розуміючи. -Ти знаєш, що таке соціальний ліфт? – Хмурік перекотився пузом на лівий бік. -Що за фігня? Ні, не знаю. – знизав я плечима. -Соціальний ліфт… Як би тобі пояснити в двох словах… - він на мить задумався, - Коротше, це такий механізм, який дозволяє представникам маргінального низу дуже швидко абстрагуватися до найвищих соціальних спільнот. -Чого? Що це за туфта?! – мені стало здаватися, що Хмурік з мене стібається. -Е-е, ну добре. Ще простіше… - спохопився Єгор, - дивись, був собі нікому невідомий сільській бухгалтер Віктор Андрійович Ющенко, так? -Так, - погодився нехотя я. -А потім – бац! І цей невідомий бухгалтер працює в керівництві одного з найбільших банків країни. Опа! Або візьмемо інший приклад, був бідний зачуханий студент з чернігівської глухомані Леонід Кучма, і раптом – бац! Через короткий час – він директор величезного заводу з випуску космічних ракет! Опа! -Ага, - зрозумів нарешті я, - і оце що вони так швидко піднялися – це і є той самий “соціальний ліфт”. -Правильно! – підхопив мою репліку Хмурік. – Із грязі в князі, на космічній швидкості! А що у них всіх було в якості цього ліфту? -Що? – збентежено перепитав я. Єгор вичекав паузу, а потім переможно заявив: -Їхні жінки! -Не врубився, - я почухав потилицю. -Їхні дружини! - урочисто повторив мій однокашник, - Так, ці прості сільські хлопці були ближчими до природи, до її жорстоких, але беззаперечних законів. І вони дуже швидко зрозуміли, що немає в світі жодного іншого реального соціального ліфту, ніж вдале одруження. Дивись, є народ, основна маса, такі люди як ми з тобою. А є маленьке коло обраних, яке знаходиться ніби як в іншому світі. І ти можеш старатися з усіх сил, лізти зі шкіри, але якщо ти не належиш до цього кола від народження, то успіху тобі ні за що не бачити. І навпаки – якщо ти член цього завітного закритого клубу, то удача в будь-якій сфері залежить лише від твого бажання. Роби кар’єру, досягай будь-яких висот, попереду тебе дорога із постійним зеленим світлом. Ти ж знаєш, що існує такий стереотип, що для дівчат, найголовніше у житті – це вдало вийти заміж, а для чоловіків – зробити успішну кар’єру. Так от, що стосується сильної   статі, то це твердження – повна фігня! Бо це якраз саме для мужчин найважливіший крок у житті – удачно одружитися. А уже потім авторитетний тесть нікуди не дінеться – потурбується аби його зять виглядав пристойно поруч із коханою донечкою. Уже піднапружиться та поведе хлопця сходинками вгору. До речі, дівчата з простих сімей дуже добре розуміють, що соціальний ліфт у вигляді вдалого шлюбу – чи не єдиний шлях прорватися нагору, і тому підходять до цього дуже серйозно і готуються ледве не з самого дитинства. Підвищити свій соціальний статус за рахунок чоловіка не вважається чимось непристойним, і кожна жінка безумовно поважає своїх подруг, кому це вдається здійснити. І тільки наївні, романтичні мужики думають, що вони САМІ можуть чогось досягти у цьому житті, де все уже давно схоплено і розподілено між іншими. І навіть якщо у них щось і получається, то результат все одно виглядає майже сміховинним у порівнянні з неймовірними зусиллями, які вони задля цього витратили… Хе-хе… наївні, а можна ж було зовсім не напружуватись та просто вдало… -Одружитися! – підхопив схвильовано я. -Правильно, - підтвердив Хмурік. –Але… слухай, - я був досить таки спантеличений почутим, - я не можу в`їхати. Якщо ти такий розумний, і розкрив цей секрет справжнього успіху, то чому сам ним не скористався?   Читати далі (на сторінку 4)...   Де купити?...   Ознайомитись з іншими творами автора...