Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська

Дмитро Бондаренко, роман "Красуні і бандити" сторінка 6 11 Але початок зборів нічим особливим не відрізнявся. Говорили про загальні робочі питання. І лише деяка розгубленість була помітна на обличчях управляючого і Анжели. Робочі питання Тані були нецікаві. Вона уже давно працювала в магазині і наперед знала про все що тут могли обговорювати. Натомість, від нічого робити, дівчина почала розглядати управляючого і його пасію. “І як тільки Анжела може спати з таким бегемотом?” – вже вкотре дивувалася про себе Таня, оглядаючи неймовірний, справді здоровезний як барабан, живіт управляючого. “Хоча, звісно, чого не зробиш заради кар’єри? Та й йому мабуть небагато треба, - саркастично посміхнулася дівчина. – так хіба, на ніч пузо погладити… Але сміх сміхом, а уже бач, за пару місяців Анжелка з простого продавця-консультанта перетворилася на всемогутнього адміністратора зміни! Тепер така начальниця стала, що куди там! Палець в рот не клади – відкусить разом з рукою.” Таня так прискіпливо ставилася до Анжели, бо відчувала у ній конкурентку. Так, у їхньому магазині працювало багато народу, і найбільше було молодих дівчат. Але навряд чи серед великого їх числа можна було знайти таких по-справжньому красунь як висока енергійна білявка Таня і гнучка, чорнява, схожа на мулатку, Анжела. Тому Таня мимоволі порівнювала себе із нею. Але ні, вона нізащо не лягала б під начальство заради вигоди! Танін живий і бунтарський дух, успадкований очевидно від матері, просто не припускав якоїсь підкилимної торгівлі собою. Якщо вже Таня кимсь захоплювалася, то це завжди було щиро і відверто. І хлопці в магазині відчували це і тому відкрито любили Таню, і потайки зневажали Анжелу. Зневажати Анжелу відкрито було б дуже небезпечно. Вона була мстива, обмежена і недалека. “Навіть до десяти не може порахувати без допомоги пальців.” – задоволено подумала про себе Таня. Сама то вона завжди вчилася добре, і ось уже майже самотужки витягла перший курс на заочному в інституті. - І тепер ще одне… - управляючий раптом помітно розхвилювався і уже зовсім непристойно спітнів. Таня стрепенулася і напружила слух. “Ось, ось зараз він нарешті скаже головне…” І інтуїція її не підвела. - Кгм-кгм… - прокашлявся управляючий. – Всі ви мабуть чули про ці погрози, які лунають в бік власника нашого супермаркету. - Які ще погрози? – ляпнув хтось із натовпу. - Я попросив би вас бути серйознішими! – нервово відреагував управляючий. - Семчук, ти у мене дограєшся! – люто блиснула очима Анжела в бік звідки пролунала репліка. - Та я що? Я нічого. Просто спитав… - якось стушувавсь один із хлопців, що стояли позаду. Народу в кімнаті відпочинку набилося на цей час уже зовсім багато, бо тепер ще почали підходити люди, які поверталися з нічної зміни. - Так от, щодо цих погроз, - управляючий справився з хвилюванням і продовжив промову. – Хочу вас попередити. Ті люди, хто затіяв ці дурацькі ігри здорово поплатяться. По-перше, ніяких грошей вони все одно не отримають. Я, як уповноважений нашого з вами власника, хочу заявити, що ми ні копійки не збираємося платити жодному терористу, і ніякими міфічними погрозами вибухів нас не налякати. - А у Харкові вибухи теж міфічні були? – знову ляпнув хтось іззаду. - Семчук!!! – Анжела рявкнула точно як молода тигриця. - Що Семчук? Одразу Семчук. Я взагалі цього разу мовчав. – переляканий маленький Семчук ховався за спинами товаришів. - Я не хочу нічого говорити про те, що було у Харкові, - мовив якось дуже жорстко управляючий, - але хочу, щоби ви всі дуже добре подумали про те, що я вам щойно сказав. Він обвів всіх присутніх багатозначним поглядом: – І можливо хтось із вас випадково знає тих мерзотників, які надсилають нашому шановному власнику оцю гидоту з погрозами… Таня мимоволі зиркнула на Юру. Той незворушно дивився на управляючого і жодна хвиля не торкнулася його обличчя. …Так от, – вів далі пузань. – Передайте їм, що нічого у них не вийде! І хай отямляться, поки не пізно… Коли уже після “п’ятихвилинки” вся їхня зміна гурбою спускалася сходами з кімнати відпочинку на свої робочі місця, хтось радісно вголос зауважив: - А дивись як начальство пересрало. Мабуть і справді діла серйозні! - А ти чого радієш? – огризнувся хтось. – Якщо справді вибухне, то не начальство постраждає. Перш за все нам всім, хто на місці працює, руки і ноги повідриває. – і потім сумно додав. - Як у Харкові… 12 - Ну і що ти тепер будеш робити? – Таня, хитро примружившись, звернулася до Юри, який був зайнятий обробкою риби. Те, що вона уже пару разів ніби випадково заходила до нього сьогодні у відділ, здавалося, не дуже здивувало хлопця. “Хм, невже він думає, що я закохалась у нього після тієї ночі?!” – Таня була трохи збентежена. Їй мимоволі пригадалися його такі настирні губи, і проти власної волі дівчина знову захотіла відчути їх на смак. - Ти про що? – не обертаючись мовив Юра. Зараз з Танею вони були у відділі самі. - А про те, що сказав управляючий. Що ні фіга ви не получите! Ніяких грошей. – вона стала грайливо ластитися до нього, ніби жартома. Але насправді дуже хотіла щоби він її поцілував. Прямо тут і зараз. Брудний, увесь заюшений рибною кров’ю, Юра тим не менше дуже збуджував її. Але замість поцілунку хлопець суворо відсторонив дівчину від себе. - Я не розумію про що ти говориш. Таня спалахнула від образи. Як це так - її знехтували! - Ах не розумієш?! Не розумієш… - вона безсило закусила губу. - Да, сюди! Сюди завозьте, в рибний! - почулися раптом голоси з коридору. І через мить у відділ заїхав Валік, який привіз якийсь ящик для рибного відділу. Плавний спуск “рокли” – спеціальної тачки, якою як правило возять товари у великих універсальних магазинах, і ящик залишився на підлозі. Таня знову трохи зніяковіла від чергової несподіваної з’яви цього хлопця. “А чого це він возить сюди, це ж робота вантажників?! Мабуть скористались, що новенький та нагрузили лівою роботою.” Але ще більше вона очманіла, коли раптом побачивши, що до відділу хтось зайшов, Юра   миттю обійняв її і пристрасно поцілував. Таня вся так і обм’якла в його міцних обіймах. І тепер вона навіть і на секунду не згадала про відеокамери, які точно були тут, у рибному відділі. Так хороше їй було. Валік дипломатично вийшов із кімнати. Але рай для Тані тривав недовго. По-перше, тільки-но вони з Юрою залишилися наодинці, як хлопець знову відсторонився від неї. Правда на цей раз вже не так холодно. А по – друге, на порозі з’явилася Алла. - Тань, ну де ти ходиш? Там уже хліб одинадцятого заводу привезли. Треба полиці забивати!   Читати далі (на сторінку 7)...   Де купити?...   Ознайомитись з іншими творами автора...