Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська
|
|
|
|
Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська |
|
Дмитро Бондаренко, роман "Красуні і бандити" сторінка 7 13 Робота в денну зміну дуже відрізнялася від роботи в ніч. Вночі все було просто. Попередня зміна вивозила в залу величезні піддони, набиті різним товаром, і треба було лише все це розгребти і розставити по потрібним полицям. Коли ж роботу зроблено – можна навіть і трохи поспати до ранку. У день же ритм роботи був просто шалений. Із самого рання і аж до восьмої вечора йшов безперервний “прихід” нового товару. Кожні десять хвилин, за жорстким графіком до магазинної рампи під’їжджали на розвантажування машини. Прийомщиці були всі на нервах, вантажники, як тяглові коні милилися у піні, а машини все підвозили і підвозили нове. Величезний супермаркет зжирав за день неймовірну кількість продуктів, але назавтра потребував іще більше. - Привезли хліб 11 хлібозаводу! - “Оболонь” прийшла, два піддони. Заберіть зараз же! Продавці-консультанти збивалися з ніг. Тепер їм було уже дуже складно і майже ніколи навіть перекинутися парою слів не по роботі. Сьогодні чомусь була особлива запарка, але Тані, дуже досвідченій працівниці, все ж вдалося вирватися пару разів до Юри, і врешті-решт вона таки добралася і до Альохи. Коли вона застала хлопця у його “пивному” відділі, Альоха якраз інструктував чергового стажера. - Ти головне, вивозь! Вивозь якнайбільше зі складу і забивай товаром дірки на стелажах! За ці дірки нас найбільше довбають. Треба щоби усі полиці в магазині були заповнені і все акуратно стояло. - Та на фіга завозити? - запитав стажер, високий худий студент з насмішкуватими очима. - Тут он іще багато. - Е-е! – покачав головою Альоха, щиро дратуючись, що його слова не сприймають
всерйоз, - Та ти і оком не встигнеш блимнути, як все розберуть. Зараз, он бачиш, яка на вулиці спека починається, то пиво будуть грести, тільки встигай! - Льошичку, давай поговоримо. – Таня підійшла до Альохи і лагідно мов котика погладила його по спині. - Зараз, зараз… - промуркотів задоволений Альоха і знову звернувся до студента. – Так що, як ти зрозумів у нас не потовстієш!.. Давай вивозь зі складу! - Льошичка, так що там було у Харкові? – на цей раз Таня була повна рішучості не відходити від Альохі ані на крок поки не витягне з нього усю необхідну інформацію. - А нащо воно тобі? – наставника молодих стажерів, що на хвилину відчув свою вагу, раптом понесло погратися. - Слухай, зараз не до жартів! – Таня і справді виглядала дуже серйозною. Вона тепер тільки про Юру і думала, і все що могло стосуватися його, а значить і можливого теракту надзвичайно хвилювало її. Вголос же вона сказала: - Ти ж бачиш, що робиться. Якщо і у нас, не дай Бог, почнеться то ж треба хоч знати чого чекати. - Альоха! Там “Оболонь”, два піддони, стоїть на проході! – буркнув вантажник Славік, який провозив поруч величезну тачку з мороженою рибою. – Ти будеш забирати? Чи я їх засуну десь на складі так, що потім цілий день розгрібати будеш. - От Господи! Там же стажер пішов… - занервував Альоха, - А-а, добре! – він махнув рукою і мовив до Тані, - ходімо на склад, по дорозі і поговоримо. Таня пішла за хлопцем. - Значить так, - почав Альоха, налаштовуючись на довгу розповідь, - по-моєму щось там не чисто в тій харківській історії. 14 - Значить, почалося все з того, що якось в одному їхньому супермаркеті вибухнула бомба. Всі перелякалися. Що? Хто? Навіщо? У нас же в Україні ніяких терористів зроду не було. А тут таке! Значить, довбануло добряче. І лише по щастю ніхто не постраждав, хоча бомба була схована прямо на стелажі за пачками чаю. - Так от, - вів далі Альоха завантажуючи свою тачку “Оболонью” – Бомба ця була з годинниковим механізмом, тобто виставлена на якийсь спеціальний час. Але тоді довго не розбирались. Все якось зам’яли, та списали на політику. Мовляв хтось когось хотів налякати чи що. Але головне ніхто нічого толком не зрозумів, що сталося і уже навіть почали забувати про це… Коли раптом через місяць знову жахнуло! Але на цей раз стався не один вибух, а цілих два! У двох різних супермаркетах. Два вибухи в один день з різницею буквально якихось пару хвилин. І тут уже без постраждалих не обійшлося. Дісталося і покупцям, і працівникам. Когось в реанімацію, когось в травматологію. Коротше наробилося ділов. І тут уже всі зрозуміли, що справа серйозна. Наляканий народ почав обходити супермаркети десятою дорогою, а не те, що у них скуплятися. Особливо у Харкові. На цей раз в обох випадках бомби закладалися в ящиках для зберігання. Та так там жахнуло, що всі ці ящики з м’ясом повивертало. По телевізору як показували – просто жах! Таня слухала Альоху з прискореним серцебиттям. Ну ні фіга собі! Якщо і Юра отаке затіяв, то це просто божевілля! - Ну і що, знайшли хто це зробив? – запитала вона з помітним острахом у голосі. - Аякже! – авторитетно мовив Альоха. – Дуже швидко знайшли. Та тільки… - Що тільки? – Таня вся напружилася. - Бачиш, - хлопець замислено почухав потилицю, – Ну, коли почали копати, міліція, чи хто там ще… Виявилось, що насправді керівництво цих магазинів знало про можливі теракти… - Що?! – обурено здивувалась Таня. – Так а чому ж… - Та отож! – погодився Альоха. – Знали і мовчали. Вони, бачиш, думали, що ці погрози просто чийсь дурацький жарт… - Слухай, наші теж кажуть що це жарт… - ошелешено мовила дівчина. - А я тобі що кажу! Все майже один в один повторюється. - А кого, кого ж спіймали? – нетерпляче заговорила білява красуня. - Підожди, не спіши, - зупинив її Альоха. – Всьому свій час. Значить, після других вибухів почали уже копати серйозно. Опитували очевидців, переглядали записи відеокамер спостереження, інформацію давали по ящику і все таке. І буквально через пару днів взяли двох, і згодом ще одного. Виявилось, ніби ці хлопці задумали у такій спосіб бабок збити. Хтось один з них це придумав, а інші підтримали. Почали розсилати власникам великих харківських супермаркетів листи електронною поштою з погрозами вибухів. Але, як ніби призналися ці хлопці, їхні погрози не сприйняли серйозно. І це їх дуже розлютило. Тоді
щоби показати що вони не жартують, вчинили вибух у одному магазині, власник якого так їх зневажив, що навіть нічого не відповів по імейлу. Хлопці вирішили так: один раз довбанемо – і тоді всі ці хазяї супермаркетів побачать що діла серйозні. І тоді уже варто їм буде лише натякнути про можливий вибух, як вони одразу принесуть потрібні гроші на тарілочці. Але, врешті-решт, нічого у них не вийшло, і тільки дарма чиясь невинна кров пролилася. - Ясно, - задумливо мовила Таня. - Та нічого тут не ясно, - авторитетно поспішив запевнити її Альоха. – Здається мені що цих хлопців, яких посадили, просто підставили. - Як це? – нерозуміюче кліпнула очима дівчина. - А так, - мовив Альоха, - Як у нас міліція може кого завгодно підставити. Вони навіть Господу Богу запросто можуть наркотики підкинути. - Так ти думаєш, що піймали не тих? – спантеличилася Таня. - Хто їх зна. – знизав плечима Альоха. Але дуже вже підозріло легко їх менти знайшли. А там ще один судимий, один умовно засуджений. Коротше взяли, хто перший під руку трапився. А потім ще ця легенда… - Яка легенда? - Та бачиш, по ящику розповідали, ніби після вибухів ці хлопці напилися і пішли дивитися що ж їхні бомби наробили. Їх там, п’яних, навіть і затримали як дрібних хуліганів, та потім відпустили, потім знову взяли. Е-е, коротше, щось не чисто там та і… - Що і? - Ну не віриться мені, щоби той хто все це придумав і заварив, виявився таким ідіотом. Це ж треба було попертися туди одразу після вибуху та ще й п’яним? Ні, звісно, всім відомо, що злочинця тягне на місце злочину, але у їхньому випадку це була очевидна дурість! А тепер от і у нас це все повторюється один в один – як ніби той самий почерк… - Ти що думаєш, що справжнього терориста тоді так і не піймали і тепер він перебрався з Харкова до Дніпра? Замість відповіді Альоха лише почухав потилицю: - Та хто його знає…
Читати далі (на сторінку 8)...
|
