Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська

Дмитро Бондаренко, роман "Роман з революцією" сторінка 7 13 - Ви мені вибачте, будь ласка, - заговорив Сергій Олександрович, коли вони вже їхали в машині по набережній, - що я вас не впізнав одразу. Просто у мене робота така. Адже щодня стільки різних облич доводиться зустрічати. - Та ні, все нормально. Вам нема за що вибачатися, - мовила Леся так ніби її це зовсім не обходило, нібито вона і справді зовсім нещодавно не відчувала себе ображеною від того що її не впізнали. - Правда? – перепитав респектабельний водій. - Угу, - мугикнула Леся. - Ну от і добре. Потім деякий, доволі значний, час вони їхали мовчки. Говорити про політику, як уже зрозумів він, їй було не цікаво, а не про політику - очевидно було не цікаво йому. Якщо малознайомим людям треба перебути якийсь час разом в одному місці, вони, як правило розмовляють на загальні абстрактні теми. Обговорюють погоду, стан доріг і таке інше. Але зараз у Лесі чомусь не було ніякого настрою підтримувати подібні бесіди, а Сергій Олександрович і не дуже її заохочував у цьому. «Година пік» відчувалася і на набережній. Від центру і аж до вулиці Павлова була нескінчена тягнучка. Машини рухалися майже впритул одна   за одною на мінімальній швидкості, а коли врешті уже стало трохи вільніше і з’явилася можливість розігнатися раптом у Сергія Олександровича залунала мобілка. - Так, зайка, я уже їду… - респектабельний водій однією рукою тримав кермо, а іншою підняв телефон до вуха. – Стривай, стривай! Але ж ти сама просила приїхати… Ні, я раніше не міг. Просто не міг раніше. Ти ж розумієш, у мене справи, люди! Не можу ж я отак от раптом все взяти і кинути. Кицюню, я і так старався як міг й ось нарешті вирвався. Я скоро буду у тебе. Що? Тебе не буде вдома? Ти ідеш гуляти? Алло! Алло! Було чутно, що на тому боці закінчили розмову. - Хм, кинула трубку… - ніяково стенув плечима водій. - Жінка? – сама не знати чому перепитала Леся. - З жінкою я так не розмовляю, - відповів Сергій Олександрович, і було видно, що він неабияк збентежений і роздосадуваний. - То я так розумію, що в сторону Красного Каменю ви уже не їдете? – іронічно смикнула водія Леся. – Зупиніть будь ласка машину, я вийду і буду ловити маршрутку. - Що? Як ви кажете? – було помітно, що водій зараз дуже стурбований думками про щось своє особисте, і тому не одразу зрозумів чого від нього хочуть. Взагалі то цікаво було спостерігати невпевненість і розгубленість у людини, яка здавалося ще декілька хвилин тому була просто зразком впевненості і рішучості. – Е-е-е, ну що ви таке кажете. Врешті я обіцяв вас довезти, то значить довезу. Не треба ніяких маршруток! Раптом водій якось дуже різко і нервово дав по газам, щоби обігнати автобус, що волочився попереду, і Леся мимоволі перелякалася за своє життя. «О Господи, він зараз у такому стані, що і розбитися не довго!» Подібний страх, як видно було, відчув і сам Сергій Олександрович. - Слухайте, ви не проти якщо ми прямо зараз заїдемо в якесь найближче кафе, і вип’ємо кави? Мені треба декілька хвилин, щоб трохи заспокоїтися, - запропонував він. Леся глянула на руки водія, які доволі виразно нервово тремтіли, і одразу зрозуміла, що у неї зараз просто нема іншого вибору, як погодитися.   14 До цього Леся ніколи не була в цьому досить дорогому кафе на набережній. Кожного дня по дорозі на роботу і з роботи вона проїжджала на маршрутці повз цей заклад, і їй завжди було цікаво – що ж там всередині? Вони з Костею жили досить скромно у фінансовому плані, тому дуже рідко вибирались навіть у місцевий Макдональдз, а про подібні респектабельні кафе навіть і мови ніколи не було. Тож зараз молода жінка була вражена. Адже все тут було на дуже високому рівні, фактично як у ресторані. Всі ці ложечки, виделочки, білосніжні серветки, уважні офіціанти, дуже красивий і оригінальний інтер’єр. О Господи, як же тут було чудово! В глибині душі Леся була ідеалісткою. Її завжди захоплювали і приводили у захват будь-які довершені і добре зроблені речі. А тут все було ніби в якомусь ідеальному і казковому сні. Все милувало очі своєю красою, досконалістю та продуманістю. - Значить, мені американо, будь ласка, а вам…? – спитав Лесю Сергій Олександрович роблячи замовлення. Молода бухгалтерка була так захоплена і схвильована навколишньою обстановкою, що явно не одразу зрозуміла питання. - Я питаю, - повторив ще раз, але на цей раз підкреслено виразно водій джипа, - що вам замовити? - Е-е-е… - розгубилася Леся, - мені теж. Мені теж американо. - Добре, тоді два американо. І дві порції вашого фірмового торта, - зробив замовлення Сергій Олександрович. Коли офіціант пішов, він по-змовницькому прихилився ближче до Лесі і майже зашепотів: - Тут у них дуже класні тортики. Вам сподобається. Леся уважно подивилася на Сергія Олександровича і помітила, що він зараз уже майже зовсім відійшов від свого недавнього нервового зриву і знову випромінював свою очевидно звичну рішучість та впевненість у собі. Леся навіть спіймала себе на думці, що Сергій Олександрович взагалі дуже схожий на якого-небудь голлівудського героя бойовиків або   вестернів. Такого собі вже не молодого, але ще не старого суворого вояки, з атлетичною фігурою, досить правильними, приємними рисами обличчя та незначною благородною сивиною на короткій, спартанській зачісці. Леся мимоволі захвилювалася, бо з таким типом чоловіків їй ще ніколи не доводилося зустрічатися. - Послухайте… е-е-е… - почав Сергій Олександрович, коли їм принесли замовлення, - я не знаю як вас звати? І до речі, ми ж можемо перейти на ти? - Так, звичайно, - мовила Леся трохи присоромлено. Їй раптом здалося, що вона цим дозволом вчинила якийсь просто величезний гріх. – Мене звати Леся. - Леся. Прекрасне ім’я! Мені подобається ім’я Леся, - мовив Сергій Олександрович. – Так от Лесю, у мене є до тебе одне прохання. Навіть не прохання, а скажімо так, ділова пропозиція. Леся напружено насторожилася. О господи, що він зараз захоче від неї? Невже запропонує зараз стати його коханкою? Він же такий… такий, як виглядає, цинічний і розгульний! Та його дамочка сьогодні очевидно бортанула його і тепер він шукає собі нову забаву. Але невже вона, Леся, подавала йому якісь приводи або натяки? Невже вона так поводила себе, що він подумав, ніби вона саме з «таких» дівчат, як наприклад оті її розпутні колежанки з нової роботи? О Боже, може він вирішив, що якщо вона погодилася сісти до нього у джип і заїхати до цього кафе, то тепер, як жінка, «щось таке» йому просто винна?! - Справа от у чому, - доволі серйозно почав Сергій Олександрович.   Що було далі, читайте в книжці "Роман з революцією"   Де купити?...   Ознайомитись з іншими творами автора...   На першу сторінку роману "Роман з революцією"