Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська
|
|
|
|
Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська |
|
Дмитро Бондаренко, роман "Роман з революцією" Сторінка 3 5 Кілька годин по тому Леся стояла в черзі на маршрутку, щоби їхати додому. Зазвичай після сауни дівчина відчувала неймовірне полегшення і піднесення. Здавалося, що очистилося не тільки її тіло, а й душа. В такі хвилини їй просто хотілося літати від безтурботної радості і надзвичайної легкості тіла. Сьогодні ж все було зовсім інакше. Жодних тобі приємних моментів. Навпаки у Лесі зараз було таке відчуття, ніби на неї відро гівна вилили. Так паскудно і принижено вона себе зараз почувала! Молода жінка згадувала що сталося далі, після тих не дуже зрозумілих їй розмов про політику, й її серце мимоволі стискалося від огиди і образи. Адже як не старалася тоді начальник відділу Ольга змінити неприємну для Лесі тему, але їхня бабська бесіда дуже швидко знову повернулася до попереднього. А як тільки старші жінки допили мартіні і домашнє вино, вони й зовсім втратили будь-які гальма. Здавалося, тепер вони навіть мовби почали змагатися між собою, хто дошкульніше образить новеньку. - Слухай, - казала Тоня, тупим, п’яним поглядом вирячившись на Лесю, - може у тебе немає коханців, бо ти просто не знаєш, як з ними правильно поводитися? Ось, диви, - товстуха взяла банан і два ківі та склала їх на
зразок чоловічого статевого органу. – Треба отак от брати його ротом і тоді всі мужики будуть від тебе шаленіти. Тоня в повільному русі показувала як треба правильно «це» робити, а Соня, захлинаючись від реготу, знімала все це на відео своєю мобілкою. Потім нові Лесині колеги по роботі проробляли і всякі інші штуки із тим бананом та ківі, імітуючи інші статеві втіхи та змушували Лесю дивитися на все це і «вчитися». Ольга вкотре пробувала втихомирити своїх підлеглих, але жінки в п’яному угарі уже не слухалися навіть начальницю. «Як вони можуть? Як вони можуть так себе вести? Що я їм поганого зробила? Вони ж на вигляд дуже серйозні й поважні жінки?» Леся нервово тремтіла від всіх цих неприємних спогадів, але і від холоду також. Вечора восени уже ставали прохолодними, а її маршрутка все ніяк не з’являлася на горизонті. «Та де ж ці маршрутки? Он уже скільки народу на кінцевій зібралося, а й поки жодної машини не видно! Так і застудитися недовго. Звісно, ввечері та ще й у вихідні сто одинадцята ходить дуже погано, але сьогодні, здається, ці водії зовсім знахабніли!» Леся уже мало не заплакала від того, який же невдалий день у неї сьогодні виявився. Сьогодні все ніби спеціально було проти неї! Декілька солоних краплинок навіть уже з’явилося на її милих блакитних очах, як раптом якийсь досить респектабельний чорний джип зупинився поруч із чергою на маршрутку, майже зовсім біля Лесі. Двері джипу відчинилися і з нього пролунало: - Кому на Красний Камінь? Візьму четверо пасажирів! Недорого.
6 Це була досить звичайна ситуація. Коли в «годину пік» у тупику виникала велика черга, а самих маршруток поблизу не було жодної, то водії попутних приватних машин часто пропонували свої послуги. Це все було рази в два дорожче, але Леся вже так намерзлася, і в неї було так паскудно на душі, що зараз вона ані секунди не вагалася. «Хоч проїдуся трохи в комфорті,» - подумала молода жінка. Джип, в який вона сіла, виявився дуже і дуже комфортним. Леся в якусь мить навіть здивувалася про себе, що власник такої дорогої машини підбирає попутних пасажирів заради економії. Адже було цілком очевидно, що той підробіток для нього - сущі копійки. Але особливо роздумувати про все це молодій жінці не хотілося. Вона зараз просто насолоджувалася теплом і затишністю розкішного салону автомобіля, та м’якою і водночас швидкою їздою. Всі четверо пасажирських місць були зайняті. Леся сиділа попереду поруч з водієм, а позаду вмістилися якась білява пухкенька студентка, бритоголовий хлопець років до тридцяти і передпенсійного віку жіночка. - Мда, щось маршрутники не дуже жалують вас, пасажирів. Он скільки народу зібрали в тупику! – заговорив водій, щойно машина рушила з місця. Леся подивилася на водія. Це був доволі приємної зовнішності сорокарічний мужчина. В своєму бездоганному костюмі він виглядав не менш респектабельно ніж його ж власний автомобіль. І навіть невеличка залисина на його маківці теж вимальовувалася дуже респектабельно. - Та да, як за скотів держать! І нема на них ніякої управи, - одразу ж відгукнувся на слова водія бритоголовий хлопець іззаду. – Хоча ясне діло, зараз такий час, що кругом казна що робиться. - А що робиться? – спитав поважно водій. Він взагалі був доволі розважливий і стриманий у рухах. - А хіба ви не знаєте? Вибори ж! Донецькі наступають кругом. По всьому Дніпропетровську переділ власності. Кажуть, приходять на будь-яке підприємство до директора якісь бандюки з Донбасу і кажуть, віддавай нам швидко свою фірму, а то ми тебе в асфальт закатаємо! І що ти скажеш проти них? Їхній же донецький Янукович без п’яти хвилин, як президент. - І що, отак от просто все забирають? – не дуже довірливо запитав респектабельний водій. - Саме так. Мені один знайомий розказував, як у його сестри кум отак от попав. Так що там все по-серйозному. - Ну добре, - мовив водій, барабанячи пальцями по керму. Машина якраз зупинилася на вічному «червоному світлофорі» біля вулиці Павлова. – Добре, але навіть якщо це все справді так як ти кажеш, і все по-серйозному, то тобі то що? Що тобі особисто від всього цього? От скажи, ти на своїй фірмі ким працюєш? - Ні, ну як же? – розпачливо вигукнув хлопець із заднього сидіння. – А я менеджером працюю… - Начальником? - Ні, чому начальником… Самим простим менеджером. Світло на світлофорі запалало зеленим і водій плавно дав газу. - А тоді скажи, самий простий менеджер, яка особисто тобі різниця, хто саме буде твоїм начальником, «дніпропетровський» чи «донецький»? - Е-е, - хлопець трохи зам’явся, - особисто мені, думаю, ніякої великої різниці не буде. Все одно ж треба буде комусь працювати, але… - Та що ви нападаєте на тих «донецьких»? Це ж наші люди! Не те, що оті западенці з їхнім Ющенком! – наважилася нарешті вставити свої п’ять копійок передпенсійного віку жіночка. - Хіба ви не знаєте? Ющенко – це ж
американський шпіон і жінка у нього американка! Я буду за Януковича голосувать, він за Росію, а у мене сестра в Рязані живе. - І я за Януковича голосуватиму, - підхопила студентка. – Нам ректор сказав, що якщо прийде Ющенко, то наш інститут закриють. А я тільки на першому курсі. - А що за інститут? – поцікавився водій. - Агроуніверститет, - відповіла дівчина. - Агроуніверситет? Дивно. Нащо ж його закривати? – водій респектабельної зовнішності щиро здивувався. - Ректор сказав, що Ющенко віддасть всі українські чорноземи американським фермерам. А вони і так вміють працювати, у них своїх американських технологій вистачає. І їм наші агроуніверситети й на фіг не потрібні. - Хм… Ясно. Що ж цілком слушно, що ви будете голосувати проти Ющенка. Зрозуміло, ви не хочете втратити свою майбутню професію. - Хе, та я по своїй професії взагалі жодного дня не збираюся працювати, – прокоментувала з насмішкою дівчина. - Що я дурочка в селі горбатитися? Мені головне – корочка про вищу освіту. А так – бачила я в носі той агроуніверситет! - Кгм-кгм… Ясно, ясно, – пробубонів собі під ніс водій, а потім багатозначно глянув у Лесин бік, мов би підказуючи, що тепер настала і її черга висловитися. Леся, яка на піввуха слухала всі ці розмови, не одразу зрозуміла, чого від неї хочуть. Але врешті коли до неї дійшло, вона дуже демонстративно і сухо заявила: - А мене політика не цікавить. І ні на які вибори я не піду.
Читати далі (на сторінку 4)...
|
|
