Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська
|
|
|
|
Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська |
|
Перші розділи з роману Дмитра Бондаренка
"Роман з революцією"
«Є чимало Мудрість із інтернету
1 А почалося все з того, що їй таки довелось піти у сауну. Але перед цим Леся Стешенко довго готувалася вдома перед дзеркалом. - Ну як? Нормально буде, якщо я вдягну oці ліфчик і трусики? – молода жінка запитально глянула на подругу Свєту, яка сиділа неподалік на дивані. Свєта пригладила свою, чорну як смола, косу, і скептично похитала головою: - Боже, що це за отстой! З якого сундука ти це витягла? Таке уже мабуть і пенсіонерки не носять. - Та ну, Свєтка, чого ти так… - Леся ображено надула губки. – Нормальний класичний комплектик. Ти ж розумієш, що стрінги я зараз не можу вдягнути. Не та ситуація. - Та я взагалі не розумію, - розвела руками Свєта, – навіщо ти заморочуєшся з усім цим? Натягуй перше-ліпше й та й по всьому! Все одно ви там у сауні догола роздягатися будете. - Е-е, не скажи, - Леся крутилася на всі боки перед дзеркалом під енергійну музику, яка лунала з радіоприймача. – Роздягатися то будемо, але ж вони точно звернуть увагу на моє спіднє. Я ж новенька, а за новенькими завжди особливо спостерігають. О Господи, я так хвилююсь насправді. Ти ж знаєш, я взагалі то сауну дуже люблю. Ото як нагрієшся буває на дерев’яній лаві, що уже просто не можеш втерпіти, а потім як вискочиш – і шубовсть у басейн із холодною водою! Вау! Ох і класно! Так сауна – це супер, але… - Леся помітно стушувалася, - сказати по правді, сьогодні щось мені якось не дуже хочеться… - От ще проблема, як не хочеш, то і не йди! – буркнула Свєта. - Ох Свєто, - Леся важко зітхнула, - на жаль тут без варіантів. Хіба хочеш – мусиш! Ти ж знаєш, що я на цій роботі тільки три тижні як працюю, і просто не можу собі дозволити пропустити корпоративний похід. Треба ж налагоджувати стосунки з колегами. - Ой, та скільки там у тебе тих колег! Скільки, ти казала, у вашому відділі бухгалтерії працює? Двоє? Троє? - Разом зі мною і начальницею тепер четверо. Суто жіночий колектив. І всі набагато старше за мене. Але що вдієш, я так прагла отримати цю роботу, як з Настею насиділася в декреті. Знала б ти скільки зв’язків мої батьки підключили, щоб мене сюди влаштувати! Ех, якщо я хочу втриматися тут хоч трохи - мені будь-що треба подружитися з колегами. Глянь, Свєт, а оцей комплект як тобі? Леся покрасувалася у новому варіанті, а Свєта зморщила носик і досить скептично похитала головою: - Не фонтан звісно, але трохи краще ніж попереднє. - Все. Одягаю це, - врешті вирішила Леся. – І взагалі цей ліфчик і моєму чоловікові подобається. - О, а де він, до речі? – спитала мимохідь Свєта. - Повіз Настуську до своїх батьків. Вони вже давно просили, то хай погостює у них якийсь тиждень… Дівчата може ще довго так би розмовляли між собою, але раптом музика по радіо припинилася і в ефірі жваво забубонив ведучий: «Вітаємо! Сьогодні субота, четверте вересня 2004 року. П’ятнадцята нуль-нуль в Дніпропетровську. На часі служба новин «Рускава радіо». Голова адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук вже вкотре протягом останнього року заявив, що українська влада сильна як ніколи, і що жодним провокаторам із так званої опозиції не вдасться розхитати стабільність, яка…» Леся вимкнула радіо і вигукнула: - Ого! П’ятнадцята нуль-нуль! Треба поспішати, не вистачало ще оце спізнитися! О Господи, тільки би все нормально пройшло.
2 І спочатку все справді починалося добре. Це була одна з найкращих саун міста. Як зрозуміла Леся, головний бос їхньої фірми давно вже обіцяв оплатити своїй бухгалтерії цей недешевий корпоративний похід і ось врешті-решт таки здержав своє слово. Бухгалтерки підготувались до довгоочікуваного відпочинку в сауні дуже ґрунтовно і ретельно. Леся спекла торт «Наполеон». Миловидна товстуха Тоня Бабенко приперла дві величезні сумки продуктів і пляшку домашнього вина. На рідкість некрасива, схожа на мавпу, Соня Красовська принесла купу різних флакончиків і баночок з найрізноманітнішими мазями, кремами та оліями для догляду за тілом і обличчям. Ольга Якушева, начальниця відділу, висока і енергійна коротко стрижена брюнетка з чорними як вугіль очима - пляшку мартіні і фрукти. Всі ці нові Лесині колеги були значно старші за неї. Їм всім було приблизно десь від сорока до сорока п’яти. І тож двадцятивосьмирічна молода жінка мимоволі відчувала себе серед них не в своїй тарілці. Вона дуже хвилювалася. Як то вони сприймуть її в неформальній обстановці? Адже до цього Леся спілкувалися з колегами майже виключно по роботі, та й то небагато. Праця бухгалтерії в українських реаліях початку двадцять першого століття була неймовірно складна, заплутана і забюрократизована. Крім власне суто бухгалтерської роботи треба було
ще постійно бігати по різних інстанціях і стояти в чергах, щоби здати якийсь черговий нікому не потрібний папірець. Податкова, відділ статистики, фонд зайнятості, фонд соцстрахування… І так далі і таке інше. І от щоби звільнити уже відносно немолодих бухгалтерок від цієї біганини і взяли на роботу явно молодшу Лесю. Її прийняли на посаду ще одного бухгалтера, але по суті головне її завдання було виконувати роль такої собі «дівчинки на побігеньках». І Леся не нарікала. Колись давно вона закінчила бухгалтерські курси, але власне в самій бухгалтерії до цього ще ніколи не працювала. Тож зараз їй будь-який досвід в цій царині здавався корисним. Отже, як уже згадувалось раніше, корпоративний відпочинок сьогодні починався й справді непогано. Бухгалтерки довго парилися в сауні, потім плавали у великому басейні, ніжились у джакузі, обливалися крижаною водою із спеціального відра, закріпленого на стіні. Врешті розморені і стомлені повсідалися біля столу у спеціальній кімнаті для відпочинку з величезним телевізором на всю стіну. - Ой, у мене на днях таке буле… - заговорила Тоня Бабенко, енергійно масуючи свої величезні груди. Її очі по-змовницьки всміхалися і видно було, що вона готова зараз розповісти якусь цікаву історію. – Зібрався був мій Славко у відрядження. Ну і перед від’їздом, само собою, каже давай, Тонько, покувиркаємось трохи на доріжку. От покувиркалися ми з ним у ліжку з пів години, та й відрядила я його в подорож. Тільки двері зачинила, як тут Петро есемеску шле. Ну що там, пише, поїхав вже твій? Бо я, пише, вже так скучив, що вже й хвилини не втерплю. Що ж робити, відповіла я йому, що моя бухта зараз вільна і готова до прийому його корабля. Й двадцяти хвилин не минуло, як Петро прискакав до мене додому. Ну само собою любилися ми з ним довго і багато, бо він мабуть таки й справді скучив. Я вже ледве на ногах стояла, як його спровадила – так уже він мене на совість всю обходив та облюбив! І що ж ви думаєте – тільки я було у ванну полізла, трохи відкиснути та відпочити, як тут раптом мій Славко додому вертається. Каже, автобус, яким він мав їхати у відрядження зламався, а новий дадуть лише через п’ять годин. От Славко і говорить, Тонько, до автобуса залишилося стільки, що ні туди, ні сюди. Все одно нічого толкового не зробиш. Тож давай ще трохи у ліжку побалуємося, щоби скоротити час. О! Я тоді ледве не кончилася! Знову прийняла Славка в себе, а він цього разу ще енергійніший та пристрасніший був ніж перед від’їздом. Мабуть розхвилювався та збудився від всіх цих проблем із транспортом. Ох, дівчата, і як же у мене тоді все пекло між ногами! Так натерли мені там мої кохані своїми любощами! Але я що ж? Я не проти, я це діло люблю. Однак як згадаю, то кожного разу просто втриматися не можу від сміху! І як же вони тоді тільки розминулися так вдало, що кожний встиг постаратися на славу! Що Славко, що Петро… Хе-хе-хе… Задоволена Тоня сиділа і енергійно масажувала руками тепер уже свої масивні стегна. - Тю, та хіба це історія? У мене такого бувало вагон і ще маленький возик… - відгукнулася раптом Соня Красовська, скрививши своє і без того мавпяче обличчя. Просто дивно, як життя пожартувало надавши прізвище Красовська такій на рідкість некрасивій на лице особі. Хоча заради справедливості треба визнати, що фігура у цієї сорокодвухрічної жінки була цілком таки апетитною. Соня нічого не могла вдіяти зі своїм негарним від природи обличчям, навіть за допомогою численних кремів і мазів, але ретельний догляд за тілом таки давав свій результат. І зараз у сауні Леся мала змогу в цьому добре переконатися. - От у мене була справді історія! Відправив мене недавно мій чоловік у Трускавець, водички попити. Купила я собі квиток у купейний вагон. Тільки сіла в поїзд, дивлюсь, а зі мною в купе їде троє молодиків-спортсменів. І всі такі гарні, накачені. Ну і я, звісно, само собою… - Соня Красовська явно налаштувалась на довгу розповідь. Але Ольга Якушева, начальниця їхнього відділу, поспішно зупинила її. - Добре Соню, давай трохи пізніше про це розкажеш. А зараз я пропоную випити. У мене є тост, давайте вип’ємо за кохання і любов! - Так, давайте вип’ємо, щоб нас кохало якнайбільше чоловіків! – підхопила енергійно Тоня. - Тоню! – дорікнула їй Ольга. - Ну що, Тоню? Ну люблю я це діло, що я можу з собою зробити? – миловидна товстуха з веселим виглядом розвела руками. - О! А хто ж не любить? Та ми всі це діло любимо! – підхопила мавпочка Соня. – Правда ж Олю? - Все, досить базікати! Давайте пити! – підсумувала врешті Ольга. Жінки відділу бухгалтерії дружно підняли свої склянки з мартіні. Ольга випила першою, трохи закусила фруктами, і потім поспіхом підвелася з дивану, притримуючи рушник, в який було огорнене її дуже струнке і спортивне, як для жінки після сорока, тіло. - Мені треба подзвонити, - вона швидко вийшла з кімнати відпочинку у роздягальню, і прикрила за собою двері. - О, пішла дзвонити своєму Гєрманчику, - одразу ж прокоментувала Соня. - Це її коханець, - по-змовницьки прошепотіла Тоня, пояснюючи це для Лесі. - Він у керівництві нашої партнерської фірми працює. Якийсь начальник. - Наша Оля не дуже любить, коли ми про свої подвиги у ліжку розказуємо, хоча сама та іще штучка! – запевнила Соня. - Так, вона дуже скритна по природі. Від неї не почуєш таких відвертостей, як ото від нас. А може просто хоче тримати оту… як її… субординацію. Типу не гоже начальниці із своїми підлеглими про своє
особисте розводитись. Думає, що ми нічого не знаємо, не бачимо і не розуміємо. А ми все-все розуміємо і помічаємо! - мовила хитаючи головою Тоня. - Зараз у неї Гєрман, а до того були Вольдемар і Марк, – Соня авторитетно постачала інформацію, мов якась вікіпедія. – Це вона хай своєму чоловікові локшину на вуха вішає. А нас в цьому ділі просто так не проведеш! - Так, Оля у нас дівчина не проста. Любить мужчин всяких таких… з непростими іменами. – уїдливо відгукнулася цицьката Тоня. - А що? І правильно робить. Бо всі оті мужчини з непростими іменами і машини мають непрості і в дуже непрості ресторани водять своїх коханок. Це тобі не те що твої Пєті і Стьопи – ніщєброди нещасні, - зауважила зверхньо Соня. - Ой, ой, подумаєш! – почала кривлятися Тоня, - та бачила я всіх тих Вольдемарів у себе в сраці. Хе-х, було б чому заздрити… - Та нічого я не заздрю! - обурилася Соня. Потім трохи знічено додала. – Просто кажу. - Заздриш-заздриш. Каже вона… - Тоня потяглася своїм масивним тілом за таким же масивним пиріжком із капустою, який сама ж і принесла сьогодні. Ще не зовсім прожувавши його, раптом спохопилася і з набитим ротом мовила: - Флухай, Соню! А фо це ми все самі багакаємо та ровказуємо про себе і навіть про начальницю свою, а наша новенька весь час мовчить як риба, і нічого не каже. Це непорядок. - Так, Лесю. Це недобре. Чому ти мовчиш? Нічого нам не розповідаєш про себе, – підтримала колегу некрасива Соня. – Не можна так відриватися від колективу. У Лесі все враз так і похололо всередині. Весь цей час вона мовчки слухала розмови старших від себе жіночок, її нових колег по роботі, і їй не дуже хотілось говорити самій, але зараз молоду жінку мовби приперли до стіни наступним запитанням: - Ну а ти, Лесю, скільки разів наставляла роги своєму чоловікові? Тоня і Соня так рішучо дивилися зараз на Лесю, що у дівчини просто не лишалося жодних шансів відмовчатися.
Читати далі (на сторінку 2)...
|
|
