Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська

Дмитро Бондаренко, збірка оповідань "Дніпропетровськ і дніпропетровці"   Лавочка оповідання Це була звичайна собі лавочка, яких багато у дворах нашого міста. Але кожного разу коли ввечері Майя проходила повз неї її серце завмирало. Кого ж сьогодні вона тут побачить разом з ним? Свєтку Надженко, чи Людку Кавун з паралельного класу? Частіше так і бувало, але іноді траплялося, що разом з Сергієм і його дружком Тарасом тут з’являлися і зовсім незнайомі дівчата. Та хто б там не був разом із Сергієм ця компанія на лавочці завжди поводилася шумно. Реготали, пили пиво, співали під гітару пісень і цілувалися. Майя завжди з високо піднятою головою проходила повз цей бедлам до свого під’їзду, ніби нічого не помічаючи. “Ні, все-таки як гарно, що вона не така як оті легкодоступні дівахи, що просиджують свою молодість на лавці. Ось вона-то точно знає чого хоче, недарма ж і музичну школу закінчує. Потім у музучилище… Та й взагалі, як її мама каже: “З одними гуляють, а на інших одружуються. Ось!” Майя по сто разів на дню переконувала себе, що їй і діла нема до того, що відбувається на тій лавочці. Із усіх сил старалася не думати про Сергія, який у всій цій компашці був заводилою. Але чомусь це їй не дуже вдавалося. Десь глибоко в душі вона відчувала, що попри всі свої заклинання їй страшенно хочеться хоча б на один вечір опинитися на тій галасливій, веселій і загадковій лавочці. І опинитися поруч із Сергієм. Одного разу, коли Майя поверталася з сольфеджіо, вона побачила, що сьогодні на тій лавочці нікого немає. Це чомусь дуже її порадувало і вона з легким серцем пурхнула у свій під’їзд. Ліфт довго не викликався, а тут раптом у під’їзді з’явився Сергій. О Боже! Майя відчула як шалено забилося її серце. Але ж це не його будинок! Майя зробила вигляд, що не помітила хлопця, але він, очевидно, прийшов сюди спеціально по неї. -Привіт! Слухай, ти, кажуть, у музичній школі навчаєшся? Можеш допомогти? Я тут ніяк не можу з акордами до однієї пісні розібратися. У Майї млосно занило серце. О Боже, невже це не сон? Невже він і вправду говорить до неї? Сергій тримав у руках гітару, на якій вечорами у дворі розігрували цілі концерти. Його очі у напівтемряві під’їзду сяяли так щиро, що у дівчини вмить розтануло серце. Вона розчервонілася і кивнула головою: -Добре. Але де і коли? -А чого тягти? Давай прям зараз тут на лавочці? – запропонував Сергій. -Ну що ж, якщо ненадовго, - погодилася Майя, і пішла з хлопцем у двір. “Зараз вона покаже, як грають справжні професіонали! Чесно кажучи, дуже часто коли хтось на лавочці завивав під гітару, їй хотілося просто прибити такого “горе-співака”. Не маєш слуху – то і не берись! Сергій виявився здібним учнем. Вони дуже швидко розібралися з тими його акордами і далі уже просто весело розмовляли. А потім підійшов Сергіїв друг Тарас, із якоюсь своєю дівчиною і так вони учотирьох сиділи допізна. Вдома Майя сказала мамі, що у неї в музичній школі були додаткові заняття. Наступного дня дівчина знову пішла на лавочку, а через якийсь час і взагалі закинула свою музичну освіту. З Сергієм їй було дуже добре. Тепер він проводив всі вечори тільки із нею, і Майя просто літала на крилах щастя. Тим часом батькам подзвонили з музичної школи, цікавлячись чому їхня дочка уже тривалий час не відвідує занять. Майїні батьки, які до цього нічого не підозрювали, стурбовано звернулися до доньки за поясненнями. Майя була їхньою єдиною дитиною, в яку вони вкладали все що могли, а тут раптом таке… Але Майя у досить різкій формі заявила, що передумала поступати в музучилище і що у неї тепер зовсім інші плани. На запитання ошелешених батьків, що ж це за такі “інші плани”, дівчина нічого не відповідала, а лише дратувалася іще більше. Врешті, позітхавши та похитавши головами батьки були змушені змиритися з такою ситуацією. А трохи згодом на медичній комісії у школі з’ясувалося, що Майя вагітна. Строк був немаленький, і аборт уже був дуже небажаний. Крім того, під час першої вагітності штучно переривати її взагалі дуже ризиковано – дівчина може на все життя залишитися безплідною. Майя кинулася порадувати своїм новим становищем Сергія. Але того, ніби й слід пропав. Хтось казав, що його забрали в армію, хтось божився, що хлопця засадили на пару років. Але дізнатися, що з цього всього є правдою було неможливо. І більше Сергія Майя ніколи у житті не бачила. Декілька діб, не відходячи, просиділа вона на тій лавочці, де все відбулося, чекаючи на свого дружка. Але він так і не з’явився. Майя виплакала усі свої сльози мабуть на десять років уперед, і її горю просто не було меж. А потім… Потім вона народила хлопчика. І гуляючи з коляскою у дворі завжди зупинялася   посидіти на тій своїй лавочці. У такі хвилини погляд її був тривожний. Вона ніби все ще на щось надіялася, і боялася пропустити той момент, коли Сергій прийде до неї. А час йшов. Її син виріс. Закінчив школу, пішов працювати, тепер у нього своя сім’я. І ось уже Майя, поховавши батьків, сама стала бабусею. Цілими днями сидить вона на своїй лавочці, марно виглядаючи давнього коханого. Та ви і самі можете її побачити. Де? А ось вигляньте у своє вікно, що виходить на двір. Он на лавочці, бачите?   Ознайомитись з іншими оповіданнями з цієї книги...   Де купити?...   Ознайомитись з іншими книгами автора...