Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська
|
|
|
|
Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська |
|
Дмитро Бондаренко, роман "Красуні і бандити" сторінка 3 5 Вранці Таня їхала додому. Був час пік і вона ледве влізла в переповнену маршрутку. Настрій був просто паскудний. Вона, до цього мало не королева їхнього магазину, зараз відчувала себе повною дурепою. Адже мало того, що прямо під її носом відбуваються якісь дивні і незрозумілі речі, так з неї ще й сміються! Це що ж Юра її за ідіотку тримає? Ти диви, яку пристрасть розігрував! А сам у той час, виходить, з кимсь на пару якісь темні “дєлішкі” прокручував. Тієї ночі Таня так і не змогла дізнатися, хто був той другий, із яким хлопець спілкувався у рибному відділі. Раптом їй здалося, що хтось іде коридором, і вона, переполохавшись, дременула геть. О Боже, то невже це правда про ті дзвінки-погрози, про які розказувала Алла? А вона, дурочка, ще й прикалувалася з подруги! Таня була до того затиснута людьми у маршрутці, що ледве могла дихати. Старий роботяга тхнув їй прямо в лице перегаром, якийсь хлопець притулився до неї ззаду аж занадто відверто, але дівчині було байдуже. Таня з головою занурилася у свої думки, і майже не відчувала того, що відбувається навколо. Однак коли прямо біля неї звільнилося місце - інстинкт їзди у маршрутках спрацював бездоганно. Таня блискавично шугонула на ще тепле сидіння і полегшено зітхнула. Тепер їй уже ніхто не завадить у її думках. Але не так сталося, як гадалося. - Кгм-кгм… привіт! – мовив якось невпевнено сусід, що сидів біля вікна. Таня, заглиблена у своє, не одразу його й впізнала. О Боже, та це ж Валік! Колись іншим разом вона б з величезним задоволенням проїхалася поруч із цим новеньким колегою, який приємно відрізнявся від інших її знайомих у магазині різними досить нестандартними думками. З ним цікаво було поговорити і все таке… Але після сьогоднішньої ночі Тані було якось ніяково дивитись йому у вічі, та й взагалі зараз її голова була зайнята зовсім іншими речами. - Привіт! – мовила дівчина і силувано усміхнулася. “Ну ось, тепер доведеться про щось говорити. Їхати ж їм іще далеченько. Хоча…” - А ти де виходиш? – запитала вона з надією в голосі. - На кінцевій. – відповів хлопець, і чомусь зніяковів. – Хочу до тітки сьогодні заїхати. А ти? - А, ясно. Я теж на кінцевій, - приречено зітхнула Таня, - Ну розказуй, як ти? Уже освоївся у супермаркеті? Робота подобається? Він почав говорити. Про щось розказував їй, але зараз Таня думками була дуже далеко звідси. “Це що ж виходить, Юра і є той телефонний терорист про якого всі останнім часом
тільки і говорять? Але який жук! На сто тисяч баксів замахнувся! Ну гад! Розігрував ніби фліртує з нею, а сам, сам… Ще й сучкою її назвав!” Таня захлиналася від люті. - А ти мабуть гарно малюєш? - раптом донеслось до її вух. Таня стрепенулася. Що? Хто це? - А ти мабуть гарно малюєш? - повторив Валік. О Боже, за своїми думками вона зовсім забула про нього! Але хлопець, що сидів поруч, говорив чистісіньку правду, і це мимоволі зачепило її. - Так. - погодилася Таня. Вона опустила очі. – Я непогано малюю, у школі стінгазету розрисовувала, навіть на архітектурний колись мріяла поступати. - І що і людей можеш малювати? Нашого управляючого приміром зможеш? - Ні, людей у мене не дуже виходить. Так, природа там різна, натюрморти… Але управляючого легко можна зобразити. Головне аби його пузо влізло в малюнок. - Так, пузо в нього знатне! – погодився усміхаючись Валік. - Еге ж… Але як ти дізнався що я гарно малюю? Ти що екстрасенс? - Чому зразу екстрасенс? - знітився хлопець і трохи почервонів. – Просто я бачив, як ти розписуєшся у журналі “приходів-уходів”. У тебе такий легкий артистичний стиль! - Так, є таке, - в свою чергу почервоніла Таня, ховаючи своє задоволення. Все-таки прикольний цей Валік! Такі не часто їй попадалися. Вони розсталися на кінцевій, і Таня відчула як покращився її настрій після цієї розмови. Її посьолок у передмісті Дніпропетровська, з маленькими одноповерховими будиночками, після дощу стояв весь у величезних калюжах. Але попри втому дівчина весело перестрибувала через них навіть щось підспівуючи собі під ніс. Тоді вона ще не знала які проблеми чекають її вдома.
6 Вона одразу зрозуміла що щось не так. Зазвичай коли Таня приходила вранці з нічної зміни у хаті нікого не було. Батько й мати працювали вдень, а старший брат Женя ось уже два роки як одружився і пішов жити у прийми. Але хоч у хаті було тихо, все ж неможливо було позбутися якогось неприємного відчуття. І ніби вхідні двері були зачинені як завжди на два замки, і годинник на стіні так само розмірено тікав, але, не знати чому, на серці у Тані лежала незрозуміла тривога. Вона зайшла до однієї кімнати. Нікого. До другої – теж нікого. І дівчина уже була полегшено зітхнула, аж раптом у найдальшій маленькій кімнатці, за її колишнім шкільним столом мало не наткнулася на нього. Батько сидів, охопивши голову руками і, нічого не бачачи навколо, дивився у вікно. Таню він помітив лише коли вона спеціально звернула на себе увагу: - Тату, ти не на роботі? Щось сталося? Танін батько, Микола Андрійович, працював на заводі начальником зміни. Він був дуже дисциплінованим робітником і такого ніколи не случалося раніше, щоби він
просто так серед білого дня, пропускав роботу. Очевидно й справді якісь неординарні події змусили його сьогодні лишитися вдома. Микола Андрійович повернув голову і нарешті впізнав дочку. - А, це ти?! Диви, ще одна лярва приперлася! – його зеленуваті очі блищали люттю, від злості він мало не скреготав зубами, а русяве волосся на голові було незвично розпатлане на всі боки. Зазвичай Микола Андрійович був дуже уважний до своєї зовнішності, і у своїй кишені носив не тільки складний гребінець, але й невеличке дзеркальце, у яке повсякчас заглядав і оправлявся навіть вдома. - Де ти шлялася, сучка?! Вночі всі нормальні люди сплять по своїх домівках, а не шастають де не попадя… - Що?! Як ти мене назвав?! – у свою чергу вибухнула Таня. Її уже вдруге за сьогоднішню добу назвали “цим” словом і вона вся ледве не палала від обурення. Тим більше, уже від кого-кого, а від рідного батька вона цього точно ніколи не чекала. - Ти що, рехнувся?! – Таня закричала на батька, захлинаючись від образи. – Ти що не знаєш, що у мене нічна зміна була? Що я вкалувала на роботі цілу ніч?! - Замовкни! – рявкнув на дочку Микола Андрійович і з силою штовхнув її на ліжко. При цьому його обличчя засвітилося такою ненавистю, що Таня перелякалася мало не до смерті. О Боже, що з ним? Та що ж таке сталося, о Господи! Перебувати й далі під одним дахом із батьком, який, здавалося ледве не збожеволів, дівчині було просто несила. Ні, вона тепер не зможе і хвилини витримати біля цього чудовиська! Охоплена страхом і ненавистю, Таня прожогом кинулася з хати. Батько навіть і голови не повернув в її бік. Відкинувши від себе дочку як докучливу муху, Микола Андрійович, здавалося одразу втратив до неї будь-який інтерес. В цій ситуації Тані нічого іншого не лишалося, як тільки податися за роз’ясненнями до Семенівни, батькової куми.
Читати далі (на сторінку 4)...
|
