Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська
|
|
|
|
Офіційний сайт письменника з Дніпропетровська |
|
Перші розділи з роману Дмитра Бондаренка
"Красуні і бандити" Частина перша 1 - Тань, ну скажи, що йому відповісти? - вигляд у Алли був спантеличений. - Знаєш, на твоєму місці я б просто послала його куди подалі… - Таня, ефектна мелірована блондинка виразно скривила свій гарненький носик. – Тільки придурок може присилати на мобілку такі фотки. Фу-у, яка мерзота! Була десь третя година ночі. Цілодобовий супермаркет “Пузата кишеня”, один з найбільших у Дніпропетровську, давно уже затих без покупців. Величезне приміщення стояло безлюдним і лише у декількох місцях купки працівників виставляли товар на полиці. Продавці-консультанти Таня і Алла працювали окремо від інших. Маленька неспішна Алла подавала, а висока енергійна Таня заставляла дальні стелажі. - Ага, легко тобі казати, - розпачливо мовила Алла, - у тебе цих хлопців он скільки! Табунами за тобою ходять. А мені… ну… не такій красивій як ти, особливо перебирати не доводиться… - Ну, знаєш, - знизала плечима Таня, - звісно роби, як хочеш. Але сама подумай, якщо хлопець шле ледве знайомій йому дівчині фото свого члена, та ще й у різних ракурсах, то про що це говорить? - Про що говорить? – насторожилася Алла. - Тю ти, дурна дівка! Про що говорить? Що цей твій кавалер просто придурок, придурок, і ще раз придурок! Не зрозуміла? Можна ще матюком його яким обізвати. Хочеш? Давай я скажу, щоби ти нарешті втямила. - Та добре, добре. – перелякалася Алла. – Я вже все зрозуміла. Вона замовкла і важко зітхнула. – Що ж, я йому есемеску відправлю і напишу, що не стану з ним зустрічатися. - О! Оце молодець! – Таня схвально похлопала подружку по спині. - Мгу… Молодець, то молодець… - промугикала Алла. – Але от би мені хоч одного з тих хлопців, що за тобою бігають… - Ой, та буде тобі! – весело відмахнулася Таня, але свого задоволення не могла приховати. – Це ж все друзі! І ти ж знаєш, що я їх всіх тримаю на відстані. Так воно і краще, і безпечніше. - Ага, згадала про безпеку… - буркнула Алла. - А що таке? - А ти що хіба не чула, про що всі тільки й говорять останнім часом? - Про що ти? – Таня не розуміючи кліпнула на подружку. - Ну про ці дзвінки. Уже кажуть декілька разів дзвонили нашому управляючому… - Ну і що, і що?… - нетерпляче закивала головою Таня. - А що - дзвонили й погрожували, що якщо він не заплатить сто тисяч баксів, то вони підірвуть наш магазин. - Ха-ха-ха! Так ти про це?! –Таня щиро залилася сміхом. – І що серйозно віриш у цю дурницю? - Нічого смішного не бачу… - Алла виглядала дуже занепокоєною. – Зараз придурків, як ти сама кажеш, кругом вистачає. Он у Харкові, чула, таке ж вже було. Кільком продавцям і покупцям ноги і руки повідривало! А ти смієшся все… - Ой, ну добре, добре. – Таня була готова змінити тему. Але зачеплена за живе Алла все ніяк не вгамовувалася. - Блін, мало того що вкалуєш тут і в день, і в ніч як проклята, так ще й душу май не на місці… - Щоби мати душевний спокій – треба висипатися краще! Ну що пішли в туалет сходимо і - баїньки… Он, диви всі наші уже попадали без задніх ніг, - Таня кивнула головою в бік колег, що повлягалися неподалік. Більшість роботи було зроблено і до ранку можна було трохи перепочити. Увесь товар, вивезений на ніч зі складу, був акуратно виставлений на полиці магазину і тепер спорожнілі дерев’яні піддони здавалися м’якішими за будь-яке ліжко. - Йди сама. Я не хочу. - Ну що ж піду одна… Їхній супермаркет розміщувався у розкішному торговельному центрі, що знаходився у дуже престижному районі міста. А в туалеті для співробітників навіть розбитого дзеркала не було. Тож вмиваючись Таня вже вкотре зітхнула. Як би їй хотілося зараз
собою помилуватися! Ну скажіть, у кого ще є така струнка спортивна фігура, пружна і біла як сніг шкіра, і особливо незрівнянні, великі сіро-голубі очі! Вертаючись з туалету Таня, щоби скоротити собі шлях, пішла уздовж кас. Тепер їй уже дуже хотілося спати і вона поспішала. Але тільки-но дівчина повернула у відділ з крупами як тут же несподівано ледве не наскочила на Юру, з рибного відділу. Якась мить і він притис її до стелажів з горохом.
2 - Юра, що ти робиш? Не треба… - вона не давала себе поцілувати, але й не виривалася. Почувалася дуже стомленою. – Ти ж знаєш, що ми з тобою друзі. Лише друзі…- Тані не хотілося сваритися з хлопцем. - Так я і є… по-дружньому… - Юра хитро посміхався їй у вічі і продовжував своє. - Ого! Нічого собі по-дружньому! – обурилася Таня, якій було дуже нелегко уникати його великих, пухких і вологих губ. - І ти що не боїшся відеокамер? – вигукнула дівчина роздратовано. – Адже вони зараз все бачать і записують на плівку. Ти що хочеш мати купу проблем завтра, як все це побачить начальство? - Хм, - хмикнув Юра, швидко і вправно розстібаючи її формену кофточку, - я тобі відкрию таємницю - сюди камери не дістають. - Як не дістають? – Таня оторопіла. Так, вона звісно чула, що у їхньому суперкрутому магазині існує декілька таких місць, куди камери спостереження не досягають своїм всевидячим оком, але ж… - А так, не дістають і все! – незмінна Юрина усмішка тепер її дуже лякала. А хлопець тим часом, уже майже оголив їй груди. – Ну, сама подумай, нащо їх встановлювати у
відділі з крупами. Кому прийде в голову красти горох або гречку? У Тані волосся стало дибки. Вона інстинктивно почала шукати очима ті кляті камери, і чомусь і вправду не побачивши поруч жодної, перелякалася ще дужче. Ситуація зайшла надто далеко. Таня почала вириватися. - Пусти мене! Чуєш, пусти, бо дам під пах. Юра не реагував. І у відповідь на опір дівчини лише посилив свої домагання. Таня і не втямила як опинилася сідницями на полиці з горохом. Хлопець діяв рішуче й вправно і якоїсь миті, на свій величезний сором, вона відчула слабкість. “Чорт, а може і справді?… - стрімко пронеслося в її голові і дуже гаряче відгукнулося по всьому тілі, - адже й справді все на роботі, на роботі, немає часу коли і…” Вона оповила руками шию Юри, ще точно не знаючи для чого - чи на знак згоди, чи для того аби несподівано вдарити його як слід. Але тут сталося щось незрозуміле.
Читати далі (на сторінку 2)...
|
